Безіменний №97 :: Версия для чтения

Безіменний №97

Ні світ ні зоря,
Як ще думи світають
Скажи мені, друже:
Я йду, чи блукаю?

В туманнім степу останні роки доживаю.

Перед собою бачу фрагменти події,
Де всі вже завмерли мов з камню скульптури.
Ні в одних очах я не бачу надії,
Лиш горе, страх й душевні тортури.

Не жевріють тут сталеві котли
Та й грішники від батогів не палають.
Нема тут нікого, лиш ми та цей світ,
Однак і у тиші в стражданнях вмирають,

А я все блукаю й не можу злягти.

Виталий Босый
2016-08-19 11:37:35


Русское интернет-издательство
https://ruizdat.ru

Рейтинг@Mail.ru